«Науковець» Харченко: міф і реальність

Харченко фото

Закінчив Київський інститут інженерів цивільної авіації (КІІЦА). За фахом — радіоінженер. З 1970 року співробітник Київського інституту інженерів цивільної авіації. У 1981 р. отримав ступінь кандидата  технічних наук за спеціальністю. В 1983 році йому присвоєно вчене звання старшого наукового спів робітника, а в 1987 р. — доцента. Доктор технічних наук з 1994 року, професор з 2000 року. Завідувач кафедри аеронавігаційних систем Національного авіаційного університету з листопада 2000 року. З грудня 2001 року проректор з наукової роботи.

Останніми роками про проректора з наукової роботи Харченка склався стійкий міф як про людину, яку нічого, крім науки, не  цікавить. Це  благородне амплуа настільки міцно вкоренилося у свідомості колег, що в нього мимоволі повірив і сам Харченко. Докопатися до суті, зустрітися з людьми, які були свідками «важкого» сходження Петровича на науковий Олімп, ми попросили одного з наших кореспондентів. І ось які цікавинки нам вдалося розшукати.

Після закінчення інституту молодого Володю розпо ділили аж до Красноярська. Кар’єра диспетчера була гарантована. При СРСР сперечатися з Батьківщиною щодо роботи за фахом було досить ризиковано, але уже через рік(!) Харченко продовжує свою кар’єру уже в стінах альма матер у Києві. Які і для кого аргументи знай шов цей перспективний молодий винахідник, можна тільки здогадуватися. Але Харченко впевнено став на наукову стежку.

Кандидатська дисертація виконувалася на  кафедрі радіолокації під керівництвом професора Л.Перевєзєнцева. Захист відбувся у спецраді в КІІЦА, так сяк проголосували, але ВАК її не пропустив, визнавши роботу такою, що не відповідає необхідним вимогам. Науковці знають, що це означає.

Але Харченко вирішує «цю гору обійти». І захистити дисертацію повторно, але вже не в своїй спецраді, а в Москві, тишком нишком від колег. Тому наступним науковим консультантом стає відомий на весь Союз професор Л.Бєляєвський, знаний на весь Союз фахівець з  проблем радіонавігації член експертної ради ВАК СРСР, в подальшому лауреат Державної премії в галузі науки і техніки, заслуженого діяча науки і техніки, на кафедру до котрого і попросився Харченко. Саме ім’я Л.Беляєвського, за підручниками котрого і до сьогодні навчаються не тільки українські студенти, і допомогло Харченку з другого заходу захистити кандидатську. Але вже… з проблем радіонавігації.

Л.Беляєвський навіть взяв його на свою кафедру і доручив відповідати за наукову роботу.

Написання Харченком докторської знову схоже на детектив з таємничим сюжетом. Тема була з проблем навігації. Писалася важко. Тому автор зробив її «закри тою». І не лише через те, що весь повітряний рух на території Радянської України був закритим для стороннього ока, а тому, що так було легше в науковому плані: можна було завжди сказати керівникові проф. Л.Беляєв ському, що все гаразд і не показувати роботу до пори до часу.

Але цікавих ідей бракувало. Навіть дуже. І тоді Харченко як відповідальний за наукову роботу кафедри, з доступом до всіх наукових робіт своїх колег, пішов примітивним, але ефективним шляхом. Він просто видав за свої два розділи докторської дисертації справжнього науковця, свого колишнього аспіранта Г.Лазарєва. Коли це відкрилося, здійнявся грандіозний скандал. Всі були шоковані. Дикий для того часу випадок. Плагіатом Харченка зайнявся сам партком. Мало розглядатися питання про звільнення його з роботи. Але Харченку знову вдалося зам’яти скандал. Правда, подальшої наукової кар’єри у Г.Лазарєва не вийшло. Перспективні ідеї вкрав Харченко, а Лазарєву довелося покинути інститут і піти працювати в Управління повітряним рухом. У людини вкрали не матеріали досліджень, а смисл життя.

Так Харченко став доктором наук. Кафедрали закрили очі на вчинок колеги, бо технічно важко довести злочин. Хоча на захисті проф. Л.Бєляєвський дуже жорстко від читав Харченка за непорядність, але не надав цьому факту публічності, оскільки, як людина порядна, усвідомлював і свою відповідальність як наукового консультанта. Харченко не забуде цього приниження і згодом помститься Л.Беляєвському. Але про це нижче.

Словом, знову Харченко відкупився. Ця комерційна жилка Харченка завжди ставала йому у пригоді в науко вій кар’єрі. Стане вона йому опорою і в наступному життєвому етапі.

Зоряний час Харченко упіймав після приходу в університет проф. В.Бабака. Новий керівник — нові кадри. Бабак умів будувати амбітні плани. І в перші роки йому справді багато чого вдавалося. Харченко розгледів у ньому те, що саме йому було потрібно —  неймовірну честолюбність.

І після зближення з В.Бабаком Харченко вижив свого наукового керівника Л.Беляєвського і з посади декана факультету, і з посади за кафедри. Сам став завідувачем кафедри. Змусив піти його з університету, якому той від дав піввіку. Хотів, щоб разом з ним пішов і сором Харченка за плагіат, за невдячність, за аморальність. Думав, що не буде людини  — не буде проблеми.

Стрибок у проректорське крісло відбувся знову за примітивною,  але  ефективною  схемою. Харченко викрадає з  кафедри  масивний  науковий матеріал, напрацьований за два останні десятиліття. Рукописні матеріали тоді не були переведені в електронний варіант. Здійнявся черговий скандал. У зникненні звинуватили співробітника кафедри В.Лук’янову, яка була змушена звільнитися з університету.

Але через деякий час вони «знайшлися» у Харченка. Згодом він запропонував В.Бабаку цей матеріал оформити у працю, яку не соромно подати на Державну премію в галузі науки і техніки. Бабак погоджується і бути співавтором, і «проштовхнути» її через Адміністрацію Президента, використовуючи свої широкі зв’язки.

Результат  — два Лауреати Державної премії України, Бабак стає «ближчим» до авіаційної тематики і «своїм, авіатором», бо дуже важко адаптувався до середовища, яке його не сприйняло, і… новий проректор з наукової роботи. Звичайно, це був Харченко. І сталося це в 2001 році: д.т.н., проф. В.П. Бабак, д.т.н., проф В.П. Харченко за розробку та впровадження навігаційно-посадочних комплексів на основі сучасних інформаційних технологій

http://nau.edu.ua/ua/menu/science/laureati derzhavnix prem%D1%96j.html.

В.Бабака Харченко так само легко зрадить тоді, коли під ним захитається крісло. В такий спосіб він «віддячить» і за крісло про ректора, і за постійну критику В.Бабаком «за відсутність реальної наукової роботи в університеті». Члени вченої ради тих років добре пам’ятають «пусті звіти» Харченка. Але знову зрада, і знову запевнення у «вічній дружбі та відданості» новому ректору — М.Кулику. Спільні поїздки, спільні дні народження, улесливі подаяння урожаю з дачі. М.Кулика він також зрадить, але пізніше. Зрештою, як і інших своїх колег, з якими пропрацював багато років, щоб не було небажаних свідків.

А між тим всі сили — на зміцнення своєї «наукової імперії». Грошей на науку за часів Бабака та Кулика міністерство виділяло багато, дуже багато. В окремі роки фінансування  наукових досліджень сягало 34 мільйонів гривень. Не встигав освоювати. Збільшувався штат. Отримував відкати від кожної теми —  на «комуналку», на

«подяку в міністерстві» тощо. Під час глибшого аналізу виявилося, що значна сума державних держбюджетних коштів багато років проходило через кафедру, яку очолював Харченко, в той час, як інноваційні розробки інших кафедр такого фінансування не отримували.

Цього здалося замало, і він, скориставшись прихильністю М. Кулика, штучно утворив «під себе» Інститут аеронавігації. Але для цього знищив Інститут аерокосмічних систем управління. Знову заради примітивної помсти.

Але Харченко чоловік системний, справжній комерсант. Навіщо заморочуватися з кожним керівником теми. Набагато легше скон центрувати кошти в одному, але перспективному напрямку — безпілотники. І модно, і актуально, і війна…

Звіт аудиторської групи, яка вивчала законність витрат наукових коштів, констатувала незаконність витрат на 9 мільйонів гривень. Це потім Квіт з подачі Бадрудінова просто викине зі звіту розділ, де зафіксовані кримінальні оборудки Харченка, а  групу аудиторів звільнить з роботи. Просто за те, що не захотіли виконувати злочин них розпоряджень Квіта.

Але рукописи не горять. Варіант, який наданий був в університет, залишився. З ним можна ознайомитися в мережі.

З «наукою» і при М.Куликові не склалося. Постійна критика від сутності перспективних  наукових досліджень. Відставка була невідворотною і логічною.

Реальною наукою Харченко давно не займався. Пріоритет віддав комерції, бізнесу на наукових коштах. А праці множилися. Але як і в далеких 60 80 х з одними співавторами, в 90 00 х — з іншими. Тут ми знайдемо прізвища Л.Перевєзєнцева, Г.Лазарєва, Л.Беляєвсько го, В.Бабака. Він переводить до НАУ перспективних науковців з Кіровограда, фахівців з управління повітряним рухом: В.Коніна, В.Кондратенка та ін. А сьогодні інші, молоді, перспективні та англомовні автори принизливо просять «самого» Харченка поста вити свій підпис під їх реально важливими для науки відкриттями. Пишуть йому тексти англомовних лекцій, готують слайди. Словом, вимушено виконують роль наукових рабів. Про його «звитяжну» працю та «геніальні» наукові винаходи можна прочитати в публікації, на підготовку якої було кинуто понад 30 осіб

http://nau.edu.ua/site/variables/docs/about_univer/Biobibliogr%20Kharchenko.pdf.

І тут знову випадок, яким не міг не скористатися Харченко. Доленосна зустріч на Бородянському сміттєзвалищі з Бадрудіновим. Нагода зрадити М.Кулика і самому порулити університетом на схилі літ! Рішення про зраду було прийняте одразу. Він — в.о. рек тора. І байдуже, що Бадрудінов його викинув з посади вже через два місяці. Через безвихідь він його знову поновить в листопаді минулого року. Бо аморальні задачі може виконувати тільки аморальна людина.

Але Харченко не забув йому приниження. Сьогодні він мстить вже Бадрудінову за добро, але вже в союзі з пройдисвітом Майсне ром. А Бадрудінов, вже борючись зі своїм же ставлеником Харченком, підставляє кума Квіта з підписом під незаконним Положенням про Наглядову раду НАУ. Грається, дєдушка. Дограється…

Але міф спростовано. Усі прізвища та факти реальні. Емпірично доведено, що немає ніякого науковця Володимира Харченка. Вся історія його сходження на Олімп — це не наукові пошуки, а пристосуванство. І союз з «моральними виродками» не що інше, як продовження кар’єри наукового заробітчанина, корисливого колеги, безсоромного крадія чужих винаходів.

Газета reider-nau.com