Солов’їні співи міністра Гриневич: РОСІЙСЬКА МОВА НЕ ЗНИКНЕ З УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ

ЛІЛІЯ ГРИНЕВИЧ: РОСІЙСЬКА МОВА НЕ ЗНИКНЕ З УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ
Татьяна ОМЕЛЬЧЕНКО
Міністр освіти Лілія Гриневич переконана, що вивчати рідну мову в школі — право нацменшини

Фото: Прес-служба Міносвіти

«ДС» Після того як виник скандал з мовами навчання в школі, і ваше міністерство, і МЗС активно зайнялися роз’яснювальною роботою, доводячи, що меншини не постраждають. Чому цього не можна було зробити раніше?

Л.Г. Проект закону про освіту широко обговорювався. Але чинна редакція статті про мову навчання з’явилася лише у залі парламенту під час ухвалення до другого читання, тобто 5 вересня, у день прийняття закону. Нардепи, згідно з регламентом Верховної Ради, мають право доопрацювати статтю у такому форматі. Саме таке формулювання забезпечило необхідний консенсус у залі, аби Закон «Про освіту» був проголосований та прийнятий у цілому. Отже, ніхто не міг наперед пояснювати цю статтю, і навіть МОН отримало її постфактум. Маючи відповідний результат, ми почали працювати далі.

Наразі для нас важливо, щоб при напрацюванні закону про загальну середню освіту і відповідної мовної статті відбулося широке обговорення, в межах якого і суспільство, і депутати, і представники національних громад погодилися б із запропонованою редакцією і був консенсус, що ця стаття не змінюватиметься.

У будь-якому разі наша позиція полягає у тому, що базова цінність статті має бути збережена, — кожна людина, яка здобула повну загальну середню освіту в Україні, повинна вільно володіти державною мовою. При цьому треба продемонструвати моделі навчання (відповідно до рекомендацій Венеціанської комісії), які зберігають право дітей меншин вивчати та навчатись своєю мовою в тому обсязі, аби вільно володіти нею.

«ДС» Якою ви бачите долю російської мови в освітній системі України?

Л.Г. Зазначу, що сьогодні в Україні, окрім етнічних росіян, є російськомовні українці, причому і ті, й інші усе частіше віддають дітей до українських шкіл. Якщо говорити про етнічних росіян, то як меншина вони мають право вивчати свою мову.

Особливість російської меншини в тому, що наші мови належать до однієї групи. Тому дітям російської меншини легко, на відміну від угорських, румунських чи навіть польських, переключитися на українську.

До того ж діти з російської меншини здебільшого мешкають в російськомовному середовищі і тому мають можливість вживати українську мову лише в школі. Отож такою нагодою нам слід скористатися, щоб вони могли вільно говорити українською мовою. При цьому діти продовжуватимуть вивчати російську як предмет і, можливо, матимуть право на вибір ще одного-двох факультативних предметів російською (рідною) мовою.

Читайте также: АНДРЕЙ КУРКОВ: «УКРАИНА ДОЛЖНА СДЕЛАТЬ РУССКИЙ ЯЗЫК СВОЕЙ КУЛЬТУРНОЙ СОБСТВЕННОСТЬЮ»

«ДС» Тобто російська мова не зникне з нашої системи освіти?

Л.Г. Ні, адже російська меншина має базове право вивчати свою рідну мову, яке закріплене Конституцією. Взагалі, базове право для кожної національної меншини в тому, що діти можуть вивчати свою мову, а також опановувати частину предметів рідною мовою. Але співвідношення використання державної та рідної мови може бути різним. Це стосується особливостей дітей тієї чи іншої меншини в контексті середовища. Наприклад, угорським і румунським дітям, мови яких належать до інших сімей, важче опанувати українську, і вони повинні мати більше часу.

«ДС» З російською меншиною ситуація зрозуміла. А як щодо україномовного середовища, адже чимало батьків хочуть, аби їхні діти вивчали в школі й російську мову?

Л.Г. Російська може вивчатися в школі лише як предмет. Для цього керівництво школи шляхом консультацій з батьками приймає рішення, що, наприклад, дві години на тиждень діти вивчають російську мову. І в нас такі школи є. Як варіант можна обрати і факультативно курс російської мови.

«ДС» Враховуючи сусідство з РФ, як ви вважаєте, знання російської мови — це перевага українців чи недолік, якого слід позбутися?

Л.Г. Навчальний час дитини обмежений. Тому школа й батьки повинні визначити, що для дитини є пріоритетним, а потреби можуть бути різними.

Якщо брати дві години на російську мову, цей час не піде на інший предмет. Наприклад, у школі з поглибленим вивченням іноземних мов ці години треба буде забрати з англійської, французької чи німецької. Тому МОН є прибічником вибору. Думаю, тут важливу роль відіграватиме ще і той факт, що дитині, яка живе у змішаному середовищі, аби опанувати російську, знадобиться менше часу (навіть у дорослому віці), ніж для вивчення однієї з європейських мов.

Тому російська мова має бути в українських школах за вибором батьків і педколективу. Взагалі, чим більше мов людина знає, тим більше у неї переваг.

Але зараз в Україні інша вузлова проблема — незнання державної мови, яка пов’язана з державотворенням, єдністю країни, порозумінням між громадянами різних регіонів і створенням культурного продукту (книгодрукуванням, ЗМІ тощо). І сьогодні пріоритетом є створення системи освіти, де всі діти (незалежно від національності) добре володітимуть державною мовою.

Читайте также: «НА РЫНКЕ БОЛЬШЕ РАБОЧИХ ВАКАНСИЙ, А МЫ ПРОДУЦИРУЕМ СПЕЦИАЛИСТОВ С ВЫСШИМ ОБРАЗОВАНИЕМ«

«ДС» Як ви гадаєте, національні меншини можна зацікавити вивчати українську мову чи лише змусити?

Л.Г. Є дві основні причини, які не мотивують меншини вивчати українську мову, і ми повинні це змінити. Перша з них полягає у тому, що, не використовуючи державну мову, наразі можна вирішувати більшість питань. А українська мова має застосовуватися в усіх державних органах влади, сферах бізнесу, культури й послуг, науки й освіти. Тобто треба творити україномовне середовище в державі. Тоді люди усвідомлюватимуть — аби реалізувати свої права, необхідно знати державну мову.

Друга причина — коли діти меншин не бачать майбутнього в Україні й одразу налаштовані на виїзд за кордон.

На жаль, це проблема розвитку ринку праці в Україні. Третя причина в тому, що до цього часу не приділялося достатньо уваги тому, як ми навчаємо української мови національні меншини. До того ж мій аналіз показує, що раніше українська мова була меншовартісним навчальним предметом і вчителі української також почувалися меншовартісними. Якщо подивитися, які засоби навчання і методики використовуються в школі для вивчення української, то вони слабо враховують специфіку мов меншин. Адже в інший спосіб треба вчити української мови угорців, інакше — румунів і по-іншому — поляків.

Тому в нас багато роботи, починаючи з методологічно-освітянської. І ми заклали кошти до бюджету-2018 на обладнання кабінетів української мови в школах з мовами меншин, аби підтримати вчителів відповідними посібниками та матеріалами для навчання. Крім того, ми пропонуємо підвищення кваліфікації вчителів української мови в школах з мовами національних меншин. Також ведеться професійна дискусія щодо методик викладання і нових підручників з української мови для шкіл з мовами меншин.

«ДС» Які кошти закладені до бюджету-2018 для МОН на потреби шкіл з мовами нацменшин?

Л.Г. Цифра досить велика — понад 40 млн грн лише на обладнання кабінетів української мови у цих школах, а ще додайте частину від майже 300 млн грн на перенавчання вчителів та інші спільні програми, що виділяються на всі школи України. В Україні існують 60 румунських, 60 угорських і 500 російських шкіл, а також чотири польські. Усього по країні 16 500 шкіл.

У МОН великі кошти закладені на реформу початкової школи. Вона стартує з 1 вересня 2018 року, і нас чекає масштабна перепідготовка вчителів та переобладнання кабінетів. До речі, усі школи національних меншин теж підпадають під дану реформу. Це означає, що і їхні кабінети також будуть оснащені відповідним обладнанням.

Читайте также: ПОСОЛ ПОЛЬШИ: ВСЕ НЕМЕЦКИЕ РЕПАРАЦИИ ЗАБРАЛА РОССИЯ, А ПОЛЬШЕ И УКРАИНЕ НИЧЕГО НЕ ДОСТАЛОСЬ

«ДС» Що робить МОН, аби освітні програми (скажімо, кращі університетські лекційні курси) з’явилися, наприклад, в YouТube?

Л.Г. Ми підготували закон про освіту, де прописана можливість зарахування часткових кваліфікацій. Фактично це дає дорогу і законодавчий привід (зараз повинні бути ще відповідні підзаконні акти й нормативні документи для запуску механізму) зараховувати навіть прослухані модулі дистанційних курсів у своє навчання.

Таким чином, ми заохочуємо університети мати електронний контент своїх курсів, адже шляхом змішаного навчання (частина — самостійне навчання з використанням електронного контенту, а частина — очні курси) сьогодні йде увесь світ. Якщо говорити про підготовку вчителів перших класів, то ми вже пропонуємо змішане навчання. Буде два кредити: 60 годин навчального часу — дистанційний курс, який МОН презентує наприкінці січня 2018 року. А ще два кредити — 60 годин очного навчання. Спочатку застосовується дистанційний курс, а потім очний.

Слід зауважити, що світ сьогодні дуже глобальний.

Люди, які володіють англійською мовою, мають доступ до великого спектра онлайн-курсів.

В Україні існують організації, які перекладають ці курси. Наприклад, громадська платформа Prometheus, де є безліч перекладів провідних зарубіжних онлайн-курсів. По змішаному навчанню вчителів ми працюємо з платформою EdEra, яка теж застосовує дистанційний підхід. Отож в Україні вже розвиваються можливості дистанційного змішаного навчання, і мені хотілося б, щоб наші університети стали активнішими. Вони зараз автономні, і МОН не може диктувати їм створення дистанційних платформ навчання. Але ми це рекомендуємо, і я думаю, що запровадження Положення про зарахування окремих модулів, часткових кваліфікацій та післядистанційного навчання призведе до зростання пропозицій і можливостей дистанційного навчання в Україні.

«ДС» А YouТube МОН оминає увагою?

Л.Г. Справжній дистанційний курс — це не просто подивитися ролик в YouTube, адже він передбачає зворотний зв’язок. Треба виконати певні завдання, відіслати на перевірку, зробити самооцінювання. Звісно, подивившись ролик в YouTube, людина отримає частину інформації, але це не означає, що вона пройшла навчання по тій чи іншій темі. Коли я кажу про дистанційне навчання, то маю на увазі серйозний процес. Проте через пошук в інтернеті можна виходити на дистанційні курси, які цікавлять. А де вони будуть розташовані, на яких платформах, не має значення.

«ДС» За часів уряду Яценюка було багато розмов про електронний підручник для шкіл. Яка доля цих ідей?

Л.Г. Ідея розвивається. На початку січня в МОН відбулося засідання робочої групи, яка працює над Положенням про національну електронну платформу і Положенням про електронний підручник. До речі, у нашому бюджеті вже закладено на це майже 41 млн грн, і МОН оголосить конкурс на е-підручник по інтегрованому курсу «Я досліджую світ» (для першого класу). У таких підручниках застосовуватиметься компетентнісний підхід для нової української школи, і я сподіваюся, що це закладе реальну систему творення е-підручників.

Адже у прийнятому законі про освіту вказано, що діти повинні отримати доступ і до таких матералів.

«ДС» Тобто старт е-підручників почнеться із застосування їх у навчанні першокласників?

Л.Г. Так. Що стосується решти підручників — будуть їхні цифрові версії. Тобто дитина, яка не хоче носити підручники із собою, може закачати їх в Reader і працювати з електронною книжкою.

Але е-підручник — це значно більше, ніж цифрова версія паперового підручника, адже він містить мультимедійні додатки. Наприклад, для дитини у початковій школі він може бути зроблений у вигляді гри, яку вона проходить відповідно до програми, але виконуючи низку інтерактивних завдань. Це новий жанр для української освіти, і у нас є лише кілька прикладів е-підручників, розроблених виключно на комерційній основі. Проте у багатьох країнах Європи е-підручники стали обов’язковими.

Звісно, в Україні буде вибір — електронні чи паперові підручники. Але ми поступово просуватимемося до електронного варіанту.

«ДС» Хто робитиме цей вибір, адже більшість українських сімей не в змозі придбати дітям недешеві планшети?

Л.Г. Цифрова версія друкованого підручника доступна всім. А електронний підручник, закуплений за бюджетні кошти для першого класу, буде доступний для кожного, хто забажає (вчителів і першокласників). Проте ми усвідомлюємо, що в школах не всі можуть користуватися е-підручником, бо в них немає відповідних носіїв. Тому діти обиратимуть між паперовим і електронним варіантами. Проте вчитель може користуватись е-підручником, застосовуючи панелі чи мультимедійну дошку. Таким чином, діти отримають додаткові можливості для навчання. Однак ідеальний варіант — якби всі діти мали електронні носії і могли самі працювати з тим чи іншим завданням.

Закупівлею електронних носіїв може опікуватися не лише держава: у нас є органи місцевого самоврядування. І ще раз хочу наголосити — паперовий підручник залишається.

Навіть у зарубіжних країнах, де інформатизація суспільства на надвисокому рівні і майже кожна дитина має доступ до цифрових носіїв, у навчальному процесі застосовуються паперові підручники.

«ДС» Якби все залежало лише від вас, що б ви змінили у фінансуванні системи освіти?

Л.Г. Я хочу, щоб наші вчителі заробляли в 10 разів більше і кожен клас був обладнаний електронним контентом і взагалі всім надсучасним. Проте це рожеві картинки. Слід визначити стандарти відповідно до можливостей економічного розвитку країни і вимагати, щоб законні 7% ВВП (гарантовані законом про освіту) потрапили в освітянський бюджет. І вже під ці гроші формулювати стандартні вимоги, що мають бути однакові для шкіл в гірських районах і містах. Тому що, незалежно від місця проживання і соціального статусу родини, діти повинні мати однаковий доступ до освіти. І зараз можна було б правильно перерозподілити державні ресурси.

Читайте також: ЧОМУ СВЯЩЕННІ ВІЙНИ ЗА МОВУ НАСПРАВДІ ПОРОЖНЯ БАЛАКАНИНА

«ДС» Як саме?

Л.Г. Дотягнути до 7% ВВП (на 2018 р. — 6,5%) і розподілити кошти, враховуючи можливості місцевих бюджетів. Великі міста й обласні центри, де зосереджені промисловість, інституції, нерухомість, мають чималі прибутки за рахунок податків. А в селі немає таких можливостей. Тому важливо компенсувати саме сільській місцевості видатки на освіту.

Зараз МОН розробляє проект використання коштів на засоби навчання у початковій школі. Ми хочемо врахувати ці територіальні особливасті: великі міста доплачуватимуть понад 50% з місцевого бюджету, міста обласного значення — 30%, сільські (гірські) території з дефіцитним бюджетом отримають повне фінансування держави.

«ДС» І все-таки за більшість шкіл сплачуватиме держава чи місцеві бюджети?

Л.Г. Поки що ми працюємо над проектом постанови Кабміну, яку ще погоджуватимуть Мінекономіки, Мінфін і Мінрегіон.

«ДС» Ви маєте чималий досвід роботи вчителем і директором школи. Чи не здається вам, що в українській школі вчитель не стільки зайнятий навчанням, скільки складанням звітів для різних контролерів?

Л.Г. Це впадає в очі, відволікає, є доволі архаїчним і непотрібним. Тому спільно з EdCamp ми зробили проект з дебюрократизації освіти — дослідження «Діти і папери». Воно дало дані про найпроблемніші питання в освіті. Як наслідок, ми зробили кілька кроків: у березні 2017 року МОН відмінив зобов’язання вчителів займатися всеобучем (ходити по помешканнях і збирати інформацію про дітей шкільного віку), а також підготували нову інструкцію з діловодства для шкіл. Шлях її погодження досить бюрократичний, проте надважливий. Якщо ми його пройдемо, то змінимо інструкцію ще минулого століття (коли не було електронних журналів і широкого застосування інформаційних технологій).

Є низка положень інструкції, які потребують зміни. Наприклад, вчителі не повинні вести «подвійну бухгалтерію»: якщо запроваджений електронний журнал (він є у багатьох школах), не потрібно вести паперовий. Це ж стосується й інших архаїчних порядків, зокрема книг обліку певних документів. Розроблена МОН інструкція діловодства на погодженні в Державній архівній службі, з якою, до речі, у нас була надскладна дискусія.

Читайте также: ЕВГЕНИЙ ГОЛОВАХА: У НАС СЦЕНАРИЙ СИНГАПУРА НЕРЕАЛЕН. ЕСЛИ БУДЕТ АВТОРИТАРИЗМ, ТО НЕПРОСВЕЩЕННЫЙ

«ДС» Чому?

Л.Г. Вони звикли до певних норм: наприклад, класні журнали мають зберігатися понад 70 років. Сьогодні це неактуально. А наша інструкція передбачає надання більшої свободи вчителю з підготовки до уроків, вільний формат його конспектів (в електронному вигляді чи написаному від руки) і календарно-тематичного планування. З Державною архівною службою ми вже майже досягли консенсусу, але інструкцію МОН мають ще погодити Мінфін, Мінекономіки і Мін’юст.

«ДС» Чи помітили ви, що навчальний процес у нашій школі надто зарегульований, а вчитель перетворений на гвинтик системи, який зобов’язаний беззаперечно виконувати розпорядження вищого начальства?

Л.Г. Наше завдання — зняти ці бюрократичні бар’єри, і в законі про освіту сказано, що базовою цінністю має бути педагогічна свобода вчителя. Тобто ми даємо більше можливостей вчителям створювати власні програми, самим визначати тривалість вивчення конкретної теми і навіть перебудовувати навчальну програму.

Проте навіть у чинній системі освіти, де описані обов’язкові навчальні програми і результати навчання, є чимало творчих вчителів, які працюють за авторськими навчальними програмами.

Тому це вибір: або людина погоджується бути гвинтиком системи (тому що так легше), або виходить за її межі і застосовує творчий підхід. На жаль, поки що такі вчителі є лише в авторських і приватних школах. Більше того, наш моніторинг свідчить, що вчителі у звичайних школах не використовують можливостей педагогічної свободи, яку сьогодні надає МОН.

«ДС» Багато залежить і від директора школи…

Л.Г. Згодна. Директор школи або мотивує вчителів, або не дбає про їхню педагогічну творчу свободу. І від цього залежить позиція вчителя.

«ДС» Чи не здається вам, що директор звичайної української школи в основному зайнятий проведенням тендера (аби не бути звинуваченим в корупції), а не тим, як краще організувати навчальний процес в школі?

Л.Г. На даний час в Україні мізерна кількість директорів шкіл, зайнятих проведенням тендерів. Адже мало шкіл мають повну фінансову автономію. Зазвичай вони обслуговуються централізованими бухгалтеріями, а великі закупівлі здійснюються органами місцевого самоврядування. Тендери починаються з 200 тис. грн: коли школа закуповує понад цю суму, якщо вона фінансово незалежна і має власний бюджет, тоді директор займається тендерами.

На мій погляд, проблема в іншому — сьогодні директор школи займається господарською діяльністю, при цьому в нього немає достатньо ресурсів. Закон про освіту розподіляє повноваження між різними рівнями управління освітою, і зараз органи місцевого самоврядування повинні забезпечувати освітнє середовище й умови в навчальних закладах. А у зв’язку з децентралізацією і зростанням фінансових ресурсів на місцях є більше можливостей, щоб директор школи (спільно з органами місцевого самоврядування) міг забезпечити ці умови. Для МОН важливо, щоб органи місцевого самоврядування з керівниками навчальних закладів виконали закон про освіту. А також показали свої бюджети (зокрема 2017–2018 рр.), аби розуміти, скільки коштів і на що виділяє держава для конкретної школи. Має бути чітка звітність: що зроблено за виділені гроші і на що потрібні додаткові.

Больше новостей о финансах, бизнесе и промышленности читайте в рубрике Экономика

http://www.dsnews.ua